Вінниця — старовинне місто з багатою історією. Тут багато архітектурних шедеврів, які збереглися з давніх часів. Найстаріша будівля міста — Єзуїтський монастир. Це унікальна споруда, яка була збудована у XVII столітті. Його одразу будували як фортецю, внаслідок багатьох реконструкції будівля поєднує різні стилі: від бароко до класицизму. Монастир є цінною історичною пам’яткою, він під державним захистом і не може бути приватизований. Далі на vinnytsia-future.
Архітектура
Єзуїтський монастир мав був оздоблений елементами ренесансу: фронтонами, нішами та виступами у стінах. Західна частина будівлі оформлена у стилі раннього бароко: двошарові пілястри, сандрики над вікнами, декоративні вази, фігурні спливи та фронтон. На початку ХІХ ст. фасад монастиря повністю перебудували у стилі класицизму.
Історія заснування
Єзуїтський монастир почали будувати за кошти, які пожертвував староста Брацлавського воєводства Валентій-Александр Калиновський. Це була велика сума — 30 000 злотих, а на додачу ще й подарував 2 села: Казаниха та Кайдачиха. Також долучилися до фінансування будівництва луцький єпископ Анджей Ліпський, вдова київського воєводи Теофіла Хмелецька, та Олександр Пісочинський — каштелян з Києва. Ймовірно, архітекторами комплексу були Джакомо Бріано та Адам Росолкович.
Єзуїти мали також побудувати школу для місцевих діток на отримані кошти. Почалося велике будівництво у 1613 році, воно включало зведення цілого комплексу: монастиря, костелу, колегіуму та гуртожитку. Роботи тривали більше трьох десятків років. XVII століття
Монастир був готовий у 1619 році, а з 1630 року почали проводити освітні заняття у колегіумі. Там навчали граматики та поетики, згодом викладали риторику та моральну теологію. Також у монастирі була бібліотека. Так і жили єзуїти, поки не прийшла війна 1648-1657 років. За легендою, саме тут переховувалися та вели оборону міста вінницький полковник Іван Богун з козаками та городянами. Комплекс був майже зруйнований, представників католицького духовенства та польську шляхту вигнали та будівля пустувала близько 50 років.
Ченці повернулися до Єзуїтського монастиря у 1699 році. Найбільше у війні постраждав костел.
XVIII століття
Реконструкція у монастирському комплексі почалася лише у 1740-50-х роках,
Щоправда, святиня зовсім скоро знову зазнала пошкоджень, її буломайже знищено під час повстання гайдамаків. А у 1733 році згідно з рішенням Папи Римського Климента монастир взагалі закрили, а Єзуїтський орден розпустили. Все майно перейшло у володіння Польського уряду. Згодом тут відкрили дворянську школу, але через 2 роки сталася масштабна пожежа, яка серйозно пошкодила комплекс, це стало початком його занепаду.
XIX століття
Відновлювальні роботи комплексу почали лише у 1814 році, польська громада відремонтувала дах, облаштувала класи, бібліотеку, облагородила навколишню територію. У одному приміщенні відкрили шестикласну польську школу, в інших були казначейство та тюрма. Але московська влада почала закривати усі освітні заклади, у яких мова викладання не російська. Школа на території монастиря не стала виключенням. У 1832 році тут відкрили ідеологічно правильну гімназію, але вона функціонувала тут не довго. 
У 1855 році на території комплексу вирішено зробити військовий шпиталь. Царська влада, щоправда, не виділила на це коштів, все лягло на плечі міста. Грошей на реконструкцію приміщень не вистачало і частину келій у 1879 році просто знесли. У колишній фортеці єзуїтів зробили військову частину, що привело комплекс до ще гіршого стану. З кожним роком будівля все більше занепадала, кошти на її утримання і ремонт не виділялися.
XX століття
У 1907 році вирішили на місці монастиря зробити гімназію і почали реставрацію, деякі ремонтні роботи були виконані, але так і не доведені її до кінця. Костел переробили під православну Казанську церкву, у нижньому залі якої займалися гімнастикою. Після приходу до влади більшовиків у Єзуїтському монастирі відкрили історичний музей та бібліотеку з величезним книгосховищем. У 1917 році у костелі запрацювала Вінницька рада робітничих депутатів.Під час Другої Світової війни знову запрацював храм.
З приходом радянської влади Єзуїтський комплекс став справжнім центром освітнього, наукового та культурного життя. В 1920-30 роки будівлі діяла Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при ВУАН, запрацював державний обласний архів.
З 1932 року на територію комплексу розміщувався педагогічний коледж, частину приміщень зайняла Українська православна автокефальна церква,.
У 1950 році у цокольному поверсі Єзуїтського монастиря зробили спортивні класи для товариства «Динамо». У наступні роки було відремонтовано покрівлю, проведено опалення, замінили підлогу. Масштабна реконструкція була проведена 1973 року.
XXI століття
З плином років призначення колишнього Єзуїтського монастиря майже не змінилося, його будівлі продовжують використовувати як Державний архів області, функціонують 2 музеї: краєзнавчий та художній. У 1993 році в одному з приміщень відкрили технічний ліцей.
Щоб люди пам’ятали про історичну цінність комплексу та могли собі уявити, яким він був у давнину, було прийняте цікаве рішення. У місті встановили скляні таблички із зображеннями вже колишніх будівель Єзуїтського комплексу. Завдяки цьому містяни та гості міста зможуть побачити, якими були ці споруди. коли їх тільки збудували. Таке візуального відтворення допомагає пам’ятати про культурну спадщину міста.
Єзуїтські катакомби
Під приміщенням монастиря є старовинні катакомби з розгалуженою системою підземних ходів. Частина з них засипані та зацементовані, і туди ніяк не потрапити. Скільки їх і куди вони ведуть точно не знає ніхто, є лише припущення та гіпотези. Катакомби допомагали людям перечекати облогу або втекти з міста під час нападів монголо-татарського війська та інших загарбників.
Єзуїтський монастир — унікальний приклад старовинної сакральної архітектури.
