Електрика є однією з головних потреб сучасного суспільства. У Вінниці вона з’явилася понад століття тому і за цей час галузь зазнала помітного розвитку. Історія електричного освітлення розпочалась усього 102 вуличними ліхтарями та розвинулась у потужну електромережу, яка складається з понад 600 кілометрів кабельних ліній на трьох тисячах опор у Вінниці. Далі на vinnytsia-future.
Вуличне освітлення у ХІХ столітті
Згадка про перше вуличне освітлення датується ще 1880 роком. Тоді міська влада уклала договір з місцевим підприємцем Абрамом Іойришом про встановлення керосинових ліхтарів вздовж центральної вулиці міста — Поштової (нині вулиця Соборна), біля пожежної частини, міської скарбниці та в’язниці. Керосинові ліхтарі обслуговувались ліхтарниками, які двічі на день проходили вулицями міста, аби запалити та загасити лампи. За утримання одно ліхтаря місцева влада сплачувала 7 рублів 34 копійки, а ремонт, фарбування та установка ліхтарів відбувалась коштом самого підприємця.
За два роки роботи Абрам Іойриш назбирав чимало скарг щодо недобросовісного виконання обов’язків: багато ліхтарів світили напівсили, скло часто залишалось брудним, а іноді освітлення просто було відсутнє.
За 20 років місто поповнилось близько 400 новими ліхтарями. За цей час, крім керосинових світильників, з’явилися спиртові, газові лампи. У 1906 році інженер Л.Гуревич запропонував місцевій владі облаштувати централізоване газове освітлення. Це допомогло б заощадити на ліхтарниках, адже всі ліхтарі можна було б запалювати з газового заводу. До того ж від роботи керосинових ламп скло постійно покривалась шаром кіптяви, через що освітлення було доволі тьмяним. Проте ця ініціатива була відхилена.
Будівництво електростанції
На початку XX століття місто потребувало вже електричного освітлення, яке у той час активно поширювалася російською імперією. Керування міста перейшло тоді до видатного політичного діяча Миколи Оводова, який серйозно займався питанням будівництва електростанції. У 1906 році велись перемовини з Центральним електричним товариством, яке було готове монтувати електричне освітлення на вулицях міста.
Тоді будівництво електричної станції було тісно пов’язане з прокладенням трамвайної лінії, що потребувало великих затрат — до 300 тисяч карбованців. Міська влада довго вмовляла керівництво Кам`янець-Подільської губернії на отримання грошової підтримки і врешті решт домовленості було досягнуто.
У 1910 році завершилось будівництво першої парової електростанції на березі Південного Бугу та електроосвітлювальної мережі за підтримки товариства “Всеобщей компании электричества”. Потужність електричної станції забезпечувалась лише двома агрегатами, так званими локомобілями-динамо з постійним струмом у 80 кіловатів з ремінною подачею.
Спорудження електростанції дало змогу встановити на центральних вулицях Вінниці 36 нових електричних ліхтарів, а загальна кількість у місті становила 102 ліхтарі. Світили вони не дуже яскраво, потужність приблизно такою самою, як у керосинових ламп – в межах еквівалента 800- 1000 свічок.
На будівництво електричної станції та встановлення ліхтарів було витрачено близько 160 тисяч карбованців. Крім вуличного освітлення, електрика була проведена й до повітових державних установ та готелів. Зокрема готель “Савой” став першим, де з’явилося освітлення, а згодом й перший у місті електричний ліфт. Далі електрику почали прокладати й до будинків місцевої еліти. 
Будівництво електростанції дозволило згодом прокласти містом водогінну систему у 1911 році, та першу трамвайну лінію у 1912 році.
