З початку ХХ століття за керівництва Миколи Оводова Вінниця бере курс на активний економічний, культурний, освітній та соціальний розвиток.В міру процвітання міста розвивається туристична сфера, відповідно для приїжджих гостей необхідні були готелі. В 1900-х роках у Вінниці функціонувало близько двадцяти готелів. Про половину з них лишились окремі документальні згадки та фотографії і лише дві будівлі збереглись у Вінниці. Далі на vinnytsia-future.
“Савой”
Готель “Савой” є візитною карткою міста. Свого часу будівля була зразком втілення інноваційних технологій, а також слугувала місцем облаштування “штаб-квартир” під час Української революції.
Заклад зводився у 1912 році під керівництвом головного міського архітектора Григорія Артинова. Він був виконаний у модерністському стилі з елементами необароко, пофарбований у колір слонової кістки. Висота досягала шести поверхів, що свого часу робило готель найвищою будівлею в місті. Внутрішнє облаштування також відповідало європейським стандартам. В готелі було проведено електропостачання, прокладені вентиляційні та каналізаційні системи, а також запрацював перший у Вінниці електричний ліфт. Вартість номерів у “Савої” могла сягати 10 карбованців.
Готель мав власний ресторан, а згодом відкрив на першому поверсі перукарню, кондитерську та квіткову крамницю.
Діяльність готелю завершилась у 1916 році, після чого будівля ставла центром зібрань політичної верхівки, радянським гуртожитком та місцем злочинів німецьких окупантів під час Другої світової війни.
“Франсуа”
Готель, що розташовується по сусідству з “Савоєм”. Фасад виповнений у стилі модерну, прикрашений ліпним орнаментом, пофарбований у світлий колір, через що деякі вважали його продовженням “Савою”. Будівництво обох закладів відбулось одночасно, через що існувала постійна конкуренція. Суперництво було обумовлено не тільки через ведення спільного роду діяльності, а й через політичну відмінність поглядів власників готелів.
“Савой” зводився за кошти прогерманської партії. Вважалося, що назва була пов’язана з іменем першого короля об’єднаної Італії Віктора-Еммануїла ІІ, який походив з Савойського роду, мав дружину з династії Габсбургів і сам належав до германофільської партії.
“Франсуа” будувався місцевими франкофілами. Історія походження назви достеменно невідомо, проте явно вказувала на зовнішньополітичний курс партії.
По завершенню зведення “Франсуа” поступався конкуренту у вишуканості, оскільки “Савой” мав ліфт, а біля входу виклав першу у місті асфальтовану доріжку. До того ж кутове розташування придавало йому презентабельності. “Франсуа” мав чотири поверхи, але додатково збудував на внутрішньому подвір’ї великий флігель.
Між представниками партій постійно виникали різного роду галасливі суперечки. за якими спостерігали містяни. А коли у “Савої” розбилася дзеркальна вітрина, що коштувала близько 500 карбованців ( дуже велика сума на той час), інцидент протягом тижня обговорювали на вулицях міста.
Готель “Франсуа” припинив працювати у 1914 роки, з початком Першої світової війни. Відтоді радянська влада постійно змінювала його призначення та планування першого поверху, де працювали магазини, при тому не проводячи ніяких капітальних ремонтних робіт, через що споруда втратила декоративність. З здобуттям Україною незалежності та отриманням нових власників “Франсуа” відновив всі принади первісної краси.
“Бель-Вю”
Назва готелю перекладається з французької як “гарний вигляд”, що відповідало дійсності, адже по красі “Бель-Вю” не мав аналогів у всьому місті. Був побудований у 1897 році і мав три поверхи. В лютому 1919 року під час Української революції готель разом з “Савоєм” розміщував в своїх стінах Міністерство земельних справ УНР.
Розташовувався на перетині вулиць Соборної та Козицького.На жаль готель припинив існування у 80-х років, коли його знесли через аварійний стан і провалення стародавніх катакомб, що розташовувалися під центральною частиною Вінниці. Згодом на місці “Бель-Вю” збудували кілька магазинів, кафе і тролейбусну зупинку.
“Європа”
Про готель майже не залишилось згадок, крім деяких архівних документів та фотографії. Відомо, що був побудований наприкінці 19 століття і розташовувався по сусідству з «Бель-Вю» через дорогу. Будівля мала три поверхи з вивіскою HOTEL EUROPE над центральним входом. Для мешканців здавались в оренду кімнати другого та третього поверхів. Типово для тогочасної Вінниці на першому розміщувались магазини та заклади обслуговування, серед яких “Посудна Ш. Фримерман”, “Портной”. Також готель мав власний ресторан.
“Центральний готель”
“Центральний готель” був збудований у 1893 році навпроти костелу Діви Марії Ангельської. Власником був Іцек Гофштейн. Готель мав три поверхи. За радянських часів в будівлі розміщувалась міська прокуратура. Через заперечення “советами” усього вишуканого і прагнення до одноманітності готель позбувся всіх декоративних елементів та кованих балконів.
Попри давню історію, що розпочалась ще наприкінці дев’ятнадцятого століття будівля так і не отримала статус пам’ятки архітектури. У 1990-х роках на “Центральний готель” звернули увагу і намагались внести в реєстр пам’яток архітектури місцевого значення, проте цього так і не сталось.
З 2018 року готель перебував у власності товариства “Поділля Приват”, яке зайнялось демонтажем споруди з метою подальшої побудови офісного центру. Від “Центрального готелю” залишився тільки перший поверх.
“Франція”
Будівля існує ще з кінця дев’ятнадцятого століття, коли її власниками була представники австро-угорської династії Прунмаєрів. За який час будинок набув аварійного стану і підлягав знесенню, проте у 1897 році власниця Євгенія Францівна Прунмаєр, надала клопотання до міської думи на дозвіл для проведення капітального ремонту, яке було задоволене. Наприкінці того ж року у Вінниці запрацював готель “Франція”.
Це був триповерховий прямокутний заклад з мансардним дахом, який трохи виходив за червону лінію міської вулиці. Центральний фасад оформлений у стилі неоренесансу, мав два входи та балконами з кованими ґратами. На першому поверсі приміщення надавалось в оренду годинниковій крамничці Вайденберга та ресторану, що славився великою різноманітністю. На другому та третьому поверсі розміщувались кімнати для гостей готелю.
У 1920 році готель зазнає помітного перепланування двох верхніх поверхів для облаштування під житлові потреби. Перший поверх продовжували надавати в оренду закладам громадського харчування.
У роки після Другої світової війни колишній готель переоблаштували під онкологічний диспансер, на першому поверсі так і знаходились їдальні та закусочні. За часів радянської влади готель набув занедбаного стану, через відсутність ремонтних робіт.
З 2010 року було прийнято рішення збудувати нове приміщення, проте зберегти центральний фасад архітектурної пам’ятки. З 2013 року готель “Франція” повернувся і радісно приймав у себе гостей міста над Бугом, яких біля центрального входу зустрічає бронзовий пам’ятник першої власниці і ініціатори створення готелю пані Прунмаєр.
