Відтоді, як Вінниця розширилася на обидва берега Південного Бугу, питання переправи через річку стало як ніколи актуальним. Місто постійно розбудовувалося, а сполучення між лівим та правим берегами стало невід’ємною частиною життя міста. Спочатку це були примітивні пороми для перетину мілководного Бугу, а потім їх замінили дерев’яними мостами, які, в свою чергу, відступили місце сучасним залізобетонним спорудам, пише сайт vinnytsia-future.com.ua.
Способи перетину річки у Вінниці сформувалися сотні років тому, бо були обумовлені потребами місцевих жителів зручно добиратися до різних частин міста. У деталізованій схемі міста Вінниця 1915 року видно, що жителі міста використовували ті ж самі місця для переправи через Південний Буг, як і сьогодні – це Центральний, Київський та Староміський мости. Їх будівництво – це історія розвитку міста, про яку має знати кожен житель регіону.
Початок історії вінницьких мостів
Історія вінницьких мостів розпочалася у 2-ій половині 19 століття, коли місто почало активно розвиватися. Поромних переправ, якими вінничани користувалися до того часу, було недостатньо для великого потоку людей. Саме тому і виникла необхідність у будівництві мостів.
Перша велика переправа через Південний Буг з’явилася в 1886 році в районі електростанції, з’єднуючи вулицю Поштову (нині Соборну) і сучасне Замостя. Цей міст був виготовлений з дерева і користувачам доводилося сплачувати за перетин. Згідно з тарифами, установленими міською думою, пішоходи давали одну копійку, за домашню тварину вимагалось ще три копійки, а для екіпажу або візка – чотири чи навіть п’ять. У 1902 році дерев’яний міст було замінено двома залізними системи Швеллєра, кожна з яких важила 27 тисяч пудів. Їх було виготовлено на Брянському Олександрівському рейкопрокатному механічному заводі.
Мости були встановлені над обома протоками річки Буг, що омивають острів Кемпа. Це видно на фотографіях ще того часу. І на цей раз проїзд вже був безкоштовним. Ці мости були достатньо міцними, щоб переносити великі навантаження. У 1913 році через них вперше проїхав вінницький трамвай. Цікаво й те, що залишки колишньої трамвайної системи можна побачити й донині на острові Кемпа.
З початком окупації Вінниці в 1941 році мости були підірвані відступаючими радянськими військами. Пізніше побудували тимчасовий міст, проте важкому транспорту було заборонено користуватися ним. Внаслідок цього до 1949 року у Вінниці функціонували дві ізольовані трамвайні системи.
Будівництво Центрального мосту та спорудження “похилої” переправи
У 1953 році розпочалося будівництво сучасного мосту, який досі з’єднує центр міста і район Замостя. Ця величезна залізобетонна конструкція завдовжки 129 метрів стала джерелом гордості для вінницьких будівельників та мешканців. Міст був розрахований на значні навантаження і на довгий період експлуатації.
Навіть півстоліття тому, як і досі, жителі Вінниці насолоджувалися міськими краєвидами, які відкривалися з Центрального мосту. Але 1 вересня 1984 року вінничани, проїжджаючи через міст, були неймовірно шоковані – річка Буг зникла! Причиною цьому стала аварія на Сабарівській гідроелектростанції, яка призвела до швидкого спаду рівня води у водоймі. Згідно зі свідченнями старожилів, в той час річку практично завжди переходили вбрід. На фотографіях радянської епохи часто можна побачити ще один міст, який довгий час був основним способом подорожі на острів Кемпа. Понтонна переправа існувала до 2009 року, коли її розібрали у зв’язку з будівництвом набережної та фонтану “Рошен”. Пізніше місцева влада намагалася створити новий міст, але жоден із запропонованих проєктів не вийшов реалізованим, адже не підходив ні за змістом, ні за вартістю.
Сучасний Староміський міст розташований на тому самому місці, де вже у 19-му столітті діяла поромна переправа, що з’єднувала Нове місто із Старим. З лівого берега пором відчалював від крутого скалистого узбережжя, де розташовувалася міська каменеломня, а також найстаріший із нині існуючих у Вінниці храмів – православна Миколаївська церква. У 1910 році купець Немирівський вирішив спорудити на цьому місці досить міцний дерев’яний міст, придатний для проїзду конями. Переправа через міст була платною. Однак у 1941 році сталася подія, схожа на ту, яка сталася з Центральним мостом – його було підірвано. В той самий рік окупаційна армія побудувала понтонний міст, придатний для проїзду вантажівок. У першій половині 60-х років розпочалося будівництво сучасного міцного залізобетонного мосту, що веде на Старе місто. На той момент його конструкція вважалася особливою, оскільки він був одним із перших в СРСР “похилих” мостів.
Переправа на Кумбарах та наступ німецько-фашистських військ
Найбільш тривалий період у Вінниці проіснувала поромна переправа на Кумбарах. Навіть у другій половині 20-го століття вінничани згадують, що для того, щоб дістатися лівого берега, їм доводилося користуватися саме нею. Ця переправа розташовувалася на тому місці, де нині відомі вінничанам сходи до річки Буг у сквері на вулиці Оводова. На старому знімку, зробленому понад століття тому, можна побачити саму переправу на Замостя. Там, біля крутого правого берега, розташовувалися міські купальні.
Зі зведенням залізниці через Вінницю, лівий берег міста став швидко розвиватися, тому, відповідно, зросла потреба в сполученні із Замостям. На фотографіях, що лишилися з того часу, можна побачити, що поруч із особняком лікаря Новинського уже видно добре впізнавані вінничанами гранітні сходи, збудовані за проєктом архітектора Артинова. Вони слугували спуском до порому та складалися із 118 сходинок. Зверху відкривався чудовий краєвид на Буг та околиці міста. Саме тут було одне з найулюбленіших місць вінничан для прогулянок.
Після завершення будівництва Сабарівської гідроелектростанції рівень води в Південному Бузі значно піднявся. Саме тому 1 проліт сходів буквально “заглибився” під річку. З часом поромна переправа вже не могла задовольнити транспортні потреби жителів міста, а в 1930-х роках розпочалося будівництво мосту, який мав з’єднати П’ятничани з Замостям, але дерев’яний міст не прослужив довго. Причиною цьому став наступ німецько-фашистських військ на територію Вінниці. Радянські війська просто підірвали його конструкцію. Тож поромна переправа стала єдиним засобом пересування.
У 1941 році під час окупації війська встановили пішохідний понтонний міст, який допоміг вирішити транспортну проблему. Після закінчення Другої світової війни у відновленні Вінниці найперше постало питанням щодо повторного будівництва капітального мосту на лівий берег. Роботи було розпочато у другій половині 1950-х років. У 1962 році П’ятничанський (або Київський) міст, який згодом відіграв величезну роль у розвитку Вінниці, було відкрито для експлуатації.
Мости Вінниці у 21 столітті
Протягом всього періоду існування Київського мосту не проводили жодного капітального ремонту, що призвело до того, що конструкцію визнали аварійною. З березня 2017 року розпочалася реконструкція цієї споруди.
Взагалі, питання мостів для Вінниці завжди лишалось і є актуальним. Про потребу у будівництві нових переходів у місті говорять давно. У генеральному плані розвитку Вінниці передбачається спорудження ще двох мостів: одного – від Свердловського масиву на Старе місто в районі вулиці Скалецького, інший – від Замостя на П’ятничани, де вулиця Гонти зараз перетинає Південний Буг. У першій половині 2000-х років була проведена оцінка наближеної вартості 2-го проєкту, який на той час становив 400 мільйонів гривень. У 2017 році ще раз заговорили про побудову хоча б одного моста. Проте роботи відклали, як мінімум, на десять років. Одними з причин стали брак коштів та виникнення багатьох проблем на період будівництва.
