Друга світова війна – це масштабний військовий конфлікт та причина найбільших трагедій двадцятого століття. Вона була настільки глобальною, що бойові дії велися у 2/3 існуючих у той період держав. Під час війни відбувалися найбільші злочини за всю історію Землі: використання атомної зброї, Голокост, жорстокі масові вбивства, кровопролиття, знущання над людьми. Україна ж внаслідок геополітичного та геостратегічного стану стала однією із жертв радянсько-німецької боротьби. Протягом тридцяти п’яти років на її території велися активні бойові дії. Було багато втрат, безліч мобілізованих, мільйони постраждалих.
Окупація Вінниччини тривала два роки і вісім місяців. Це був жорстокий нацистський режим. Приблизно триста тисяч людей розстріляли, замучили в концтаборах та в’язницях, вивезли на примусові роботи. Звісно, преса працювала також в умовах, де крок абсолютно кожного перебував під щохвилинним контролем, пише vinnytsia-future.com.ua.
Під владою кого перебувала преса у 1941-1944 роки?
Після радянської колективізації та політичних репресій проти своїх родичів та рідних, мешканці Вінниччини відчували глибоку потребу у мирному господарюванні на своїй землі. З приходом німецької армії, яка, здавалося, ставилася до місцевого населення достатньо лояльно, значна частина місцевих жителів з поступом часу повірила, що після визволення від більшовицького режиму, вони зможуть створити незалежну державу, де самі будуть господарями власного краю. Для збереження цієї ілюзії, німецькі пропагандисти у своїй агітаційній діяльності намагалися підтримувати баланс між абсолютною правдою і брехнею. Така гармонія, визнавалося, часто залежала від реального становища та подій на фронті, оскільки населення окупованих територій хутко зрозуміло справжню політику фашистського керівництва.
У той період, коли українське населення переживало процес колективізації, воно прагнуло мати власні земельні наділи і було надто обідране від комуністичного режиму. Однак гітлерівська окупаційна адміністрація намагалася переконати місцевих жителів на окупованих територіях в тому, що німецька армія прийшла, щоб встановити новий порядок, який замінить старий комуністичний режим. Вони обіцяли харчову безпеку замість голоду та економічного убогтіння. Головним інструментом поширення цієї інформації стала преса. Саме на неї орієнтувалися для впливу на громадян. Одним із провідних видань на Вінниччині стала газета “Вінницькі вісті”, яка фактично стала рупором німецької пропаганди в період з 1941 по 1944 рік. Кадровий склад для редакції цього видання складався в основному із представників української інтелігенції, яка на початку війни об’єднала зусилля з окупаційною владою. Не лише “Вінницькі вісті”, але і багато інших пропагандистських матеріалів було випущено з метою посилення ідеї “визвольної місії” німецької армії.
Місцеве населення України, перебуваючи під впливом інформаційного простору, щодня засвоювало інформацію не лише через публікації в газетах, а також через радіопередачі, де символи були відірвані від реальності. Мешканці України іноді відступали від своїх власних інтересів і приймали ідеологію, яка далека від реальності. Інколи реальність ставала на другий план.
Неабияк цікавою та результативною стратегією, використовуваною німецькою пропагандою, було сповіщення ідеалів через використання закликів. Варто відзначити, що більшість заголовків статей у пресі були сформульовані у формі гасел. Наприклад, в газеті “Вінницькі вісті” ми можемо побачити заголовки, такі як “Селянство – життєва сила Європи”, “Німеччина перемагає на всіх фронтах”, “Пробудження до нового життя”. Ці заклики мали на меті показати населенню окупованих територій, які цілі переслідувала нацистська Німеччина.
Створення товариств та організацій
З метою посилення пропаганди серед населення в зоні військової адміністрації було введено ініціативу створення суспільно-просвітницьких організацій, зокрема «Просвіта» та Спілки українських письменників. В області Вінниччина товариство «Просвіта» з’явилося серед найперших, які розпочали свою діяльність.
Вже у жовтні 1941 року було створено його місцеве відділення. У їхньому статуті було чітко визначено, що ця організація була заснована з метою розвитку та поширення громадянської та національної свідомості серед українців, а також з метою надання освітньої підтримки своїм членам, надання якісної освіти, корисного дозвілля та допомоги у здобутті їхніх громадянських та національних прав.
Засоби впливу та пропаганда у пресі
Газета “Вінницькі вісті” на окупованих територіях використовувалася окупаційною владою для пропаганди нової системи виховання української молоді. В окремих випусках цієї газети надавалися вказівки для вчителів щодо методів виховання молодого покоління. Зокрема, закликалося вчителів виховувати дітей націоналістами, готовими до самопожертви та здатними до новаторського підходу в освіті. Один із найбільш ефективних методів впливу на свідомість звичайного українця полягав у спрямуванні його до історичної свідомості. Цей підхід виявився дуже популярним, і майже в кожній газеті публікувалися статті про відомих українських діячів і народних героїв, які виступали за волю українського народу. У цих матеріалах проводився аналіз діяльності багатьох видатних постатей, як приклад.
У пресі у період з 1941 по 1942 рік практично в кожному її випуску була присутня політична карикатура, яка зображала Йосипа Сталіна та його керівництво. Наприклад, в номері 43 від 31 травня 1942 року було опубліковане зображення, на якому видно Сталіна та Вінстона Черчіля, що ведуть Френкліна Рузвельта на повозці. Автори карикатури намагалися розкрити недоліки в стосунках між цими трьома лідерами і донести до населення окупованих територій, що угоди між цими лідерами можуть бути не такими, якими їх зображали.
Отже, преса була одним із інструментів німецької пропаганди. Вона суттєво впливала на населення окупованих територій. Але з часом люди все менше довірили німецьким газетам і відвернулися від них. Вінничани більше віддавали перевагу періодичним виданням та листівкам, які поширювали партизани. Ця ситуація свідчила про те, що населення активно виступало проти окупаційної влади і шукало альтернативні джерела інформації, що не були спотворені пропагандою.
