Мурал з’явився на вулиці Соборна у 2018 році в рамках міського проєкту VIN ART CITY. Авторами малюнку є Мaринa Карпенко тa Іринa Прокопчук, які вирішили зобразити видатних людей з історії Вінниці, аби нагадати містянам про величне минуле міста на Бугом і спонукати їх до вивчення історії. Перша ідея полягала у зображені таким відомих особистостей як Микола Оводов, Григорій Артинов, Микола Пирогов та Михайло Коцюбинський, але автори прийшли до думки, що їх і так всі знають, пам’ять про них зберігається у назвах вулиць, пам’ятниках та названих споруд на їх честь. Тому вирішили зобразити менш відомих, але не менш важливих людей, які займались меценатством, художньою, освітньою, лікарською діяльністю, створюючи вклад у розвиток міста. Далі на vinnytsia-future.
Натан Альтман
Перша постать на муралі зліва — це Натан Альтман, художник зі світовим ім’ям та вінницьким походженням. Народився в 1889 році у Вінниці. Зростав у бідній родині, тому в дитинстві іграшок не мав. Натомість його розвагою стало малювання. Спочатку використовував крейду, оскільки ні олівців, ні паперу в хаті не було. Першими зображеннями стали ті самі “іграшки”. У 1902 році вступив до Одеського художнього училища. Після випуску працював в художніх студіях Парижу та Санкт-Петербургу. В цей проміжок часу створює одну з найбільш визначних робіт — портрет Анни Ахматової, в якій продемонстрував свою майстерність поєднання кольорів, світла, щоб передати через зображення всю велич окремої людини.
У 1925 році Натан Альтман займався розробкою декорацій та костюмів для фільму “Єврейське щастя”, фільмування якого частково проходили у вінницькому районі Єрусалимка.
З 1924 по 1928 рік працював головним художником Державного єврейського театру, з яким їде на гастролі Європою, де залишається жити у Парижі.
В роки Другої світової Альтман творчість була спрямована на створення антифашистської карикатури. Решту життя провів у співпраці з театрами, створенні графічних малюнків для книг та іноді малював для себе.
Тетяна Лентовська-Едвардс
На зображенні стоїть праворуч від Натана Альтмана. Відома як актриса та громадська активістка, за ініціативи якої у Вінниці відкрили театр опери та балету, нині відомий як Драматичний театр імені Садовського.
Тетяна народилась в 1867 році. В 1900-х роках приїхала у Вінницю, де дізнавшись про необхідність створення театру в місті взяла справу у свої руки. Тетяна Лентовська-Едвардс пильно контролювала всі етапи будівництва, аби всі кошти були направлені на зведення театру і ні копійки не пропало. Акторці доводилось співпрацювати з архітектором Григорієм Артиновим, з яким часто виникали суперечки. В одній з них Тетяна наголошувала, що хоче мати в театрі механічну підлогу, яка б дозволяла трансформувати залу з глядацької на бальну. Артинову така ідея не сподобалась, проте в результаті останнє слово залишилося за жінкою, яка досягла бажаного.
З відкриттям театру Тетяна Лентовська очолила керівництво над театральною трупою. Першою виставою на сцені театру стала опера “Аїда”, яка надалі щорічно відривала театральний сезон у місті.
Дмитро Гейден
На муралі зображений на середній секції в чорному костюмі. Дмитро Гейден — дворянин Вінницького повіту, який очолював керівництво таких організацій, як Присутність по військової повинності, Тюремне відомство, Комітет суспільного здоров’я, Комітет Піклування про народну тверезість. Остання за керівництва Гейдена розгорнув найбільшу діяльність у Подільській губерній.
За ініціативи Дмитра Гейдена у місті було відкрито близько 60 безкоштовних бібліотек, які були доступні і для бідняків. У 1902 році було зведено Народний дім, де функціонувала перша міська бібліотека з загальнодоступною читальною залою. З 1899 по 1906 роки керував Польським товариством сільського господарства і промисловості.
Гейден піклувався також і про розвиток інших міст Вінницької області. Так він виступив ініціатором з надання Жмеринці статусу безповітового, створив у містечку земську лікарню та піклувався над Жмеринською чоловічою гімназією.
Людвіг Малиновський
Відомий вінницький лікар, який був одним з організаторів будівництва лікарні імені Пирогова. В 1900-х роках у Вінниці не було постійного лікарняного стаціонару. У квітні 1905 повітова управа знайшла приміщення для розташування земської лікарні на 75 ліжок, де почав працювати Людвіг Малиновський. Але наявних ресурсів не вистачало на надання всім пацієнтам адекватної лікарської допомоги. Тоді у 1910 році було оголошено збір коштів на зведення нової міської лікарні до 100-літньої річниці від дня народження Миколи Пирогова, аби вшановувати пам’ять видатного лікаря Вінниці.
Під час Першої світової війни Малиновський очолював один з чотирьох військових шпиталів, а також навчав сестер милосердя медичній справі.
У 1918 році будівництво лікарні завершилось. Вона зводилась з уклоном в хірургічний профіль, адже розраховувалось, що її керівником стане Людвіг Малиновський. Але на церемонії відкриття закладу лікар застудився і невдовзі помер.
Софья Зайцева
На муралі зображена на середній секції в синьому пальті. Відома як партизанка в роки Другої світової війни, за допомоги якої була звільнена і Вінниця. Після закінчення війни Вступила на навчання в юридичний інститут, де познайомилась з майбутнім чоловіком Емануелем Зайцевим, з яким довгі роки пропрацювала у Вінницькі адвокатській колегії.
Степан Васюра
Народився у Вінницькій області. З початком Другої світової війни хлопець відправився у Новоград-Волинське військове піхотне училище. Навчання проходило за скороченою програмою і через чотири місяці Степана вже відправили на захист столиці. У жовтні 1941 року потрапив у розвідну бригаду, яка збирала дані про німецькі війська, а також запобігала дії фашистських спалювальних загонів, які при відступі нищили села. У 1942 році потрапив у госпіталь з пораненням, проте відразу після одужання був відправлений у артилерійський дивізіон на посаду командира мінометного взводу, який брав участь у визволенні Києва.
Після війни фронтовик пішов здобувати вищу юридичну освіту, а наступні роки провів за роботою в органах прокуратури. За плідну працю Степан Васюра отримав звання заслуженого юриста України.
Летта Ярошинська
Відома подільська письменниця й засновниця «Вітчизни шкільної».Народилася в селі Чуньків в 1968 році, де здобула початкову освіту. Вела учительську діяльність, одночасно збираючи український фольклор, на основі якого у 1972 році була надрукована збірка “Народні пісні з-над Дністра”, куди увійшло 450 творів.
Також займала активну громадську позицію, зокрема у питаннях українського феміністичного руху. З 1886 року почала друкувати статті у журналах “Зоря”, “Літературно-науковий вісник”, “Дзвінок”, “Народ”.
За життя письменниця створила кілька десятків оповідань, нарисів, дитячих творів, а також три повісті: “Понад Дністром”, “Перекинчики”, “Рожі а терне”.
Олександр Кошиць
Відомий український композитор, диригент хору та письменник-мемуарист. За своє життя керував хоровими колективами Духовної школи, Школи сліпих, Комерційної школи, а також студентами Університету святого Володимира. Працював у музичній школі Миколи Лисенка, де викладав уроки хорового співу.
Став одним з організаторів Української республіканської капели, з якою багато гастролював країнами Європи. До складу колективу входила й дружина диригента — Тетяна Кошиць, яка була родом з Вінниці. На честь неї названа одна з вулиць міста. У 1992 колектив відправився в Америку, де під керівництвом Олександра в Нью-Йорку вперше був виконаний український “Щедрик” М. Леонтовича, що принесло йому світову славу. Після цього Українську республіканську капелу запрошували на виступи до Канади, Куби, Мексики, Флориди, Каліфорнії.
Софія Русова
Останньою в ряду визначних постатей стоїть українська викладачка, письменниця, літературознавиця та громадська діячка Софія Русова. Брала участь у просуванні українського фемінізму. У 1919 році очолила культурний сектор організації “Союз українок”.За часів Української народної республіки Софія очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти при Міністерстві освіти, проводила курси українознавства, укладала програми трудової школи.
