П’ятниця, 29 Березня, 2024

Як у місті з’явився водопровід

З приходом до міської влади Миколи Оводова Вінниця почала зазнавати помітних змін і розвиватись у сфері економіки, культури, освіти тощо. В ті часи почалося активне проведення електричного освітлення, тепла, телефонного зв’язку, а також і будівництво водопровідної системи. Далі на vinnytsia-future.

Спорудження водопроводу у Вінниці

Вперше про необхідність спорудження водогону почали говорити ще у 1902 році. Вартість такого проєкту становила близько 250 тисяч карбованців. Кількість населення у місті на початок XX століття складала 30 тисяч осіб, тому, аби задовольнити мінімальні потреби, влада планувала збудувати водопровід, потужність якого б складала 60 тисяч відер води на добу. Але міського бюджету було недостатньо для втілення ідеї, тому вона була тимчасово відкладена. 

Повторно питання будівництва було підняте у грудні 1920 року, коли міська влада уклала договір щодо спорудження першого водогону у місті з одеським купцем Мануїлом Ремером та вінницькими купцями Хаїмом Зіскіндом і Мойсеєм Неєром. Передбачалось будівництво станції за 150 тисяч карбованців в районі Кумбар з завершенням до листопада 1911 року. Але втілення проєкту затягнулось, тому станція запрацювала лише у 1912 році. Як і планувалось, потужність станції становила 60 тисяч відер води або 600 кубічних метрів за добу. 

Водогінну систему було прокладено на дні річки Південний Буг, звідки вона подавалась у мережу водонапірної вежі, а вже тоді до будівель міста. До віддалених від центру Вінниці районів вода у бочках доставлялась машинами. 

Розвиток мережі водопроводу

З 1925 року розпочалось планування реконструкції водонапірної станції, потужність якої планували збільшити до 1000 куб. м на добу. До 1932 року станцію було реконструйовано, а потужність збільшилась втричі від запланованою до до 3 тисяч кубічних метрів на добу, що було достатньо для забезпечення водою 75 тисяч містян. Також довжина системи водопроводу була збільшена до 24 кілометрів. 

Станція працювала до 1939 року, оскільки в 1940 розпочалась експлуатація нової водонапірної станції ще більшої потужності. Проте за час німецької окупації міста новий водопровід було знищено.

З визволенням міста робота станції була відновлена та з 1945 до 1990 року вона постійно зазнавала покращення. До 1936 року потужність була збільшена до 30 тисяч кубічних метрів за добу. 

Історія водонапірної вежі

Вежа була збудована у 1912 році за проєктом головного міського архітектора Григорія Григоровича Артинова. Вона складалась з семи ярусів. При визначенні висоти водонапірної вежі також враховувались потреби готелю “Савой”, який на ті часи був найвищою будівлею у місті. Також були враховані побажання, щоб вільний тиск у трубі міг подавати струмінь води, вищий за дах. Одночасно споруда також виконувала функції пожежної наглядового майданчика, для якої був пристосований верхній ярус.

Водонапірна башта функціонувала за призначенням до 1920 року. Під час німецької окупації міста вежа використовувалась як пункт спостереження за Вінницею та околицями міста. Після звільнення міста водонапірну вежу було переобладнано під житлові квартири для працівників міського водоканалу.

У 1980 році відбулась реконструкція вежі за проєктом Євгена Пантелеймонова. Споруді було відновлено попередній вигляд за виключенням розміщення вуличного годинника. У початковій версії годинник розташовувався на надбудові. Після реконструкції годинник змістили на ярус нижче.

З 1985 року вежа Артинова набуває статусу архітектурної пам’ятки і опиняється під керівництвом  Обласного краєзнавчого музею, який відкрив в історичній споруді експозицію пам’яті воїнів, які загинули під час афганської війни 1979-1989 років.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.