Вінницькі тролейбуси є невіддільною частиною міського життя. Тисячі містян щодня користуються цим транспортом. Проте у 1950-х роках, коли у багатьох містах вже курсували тролейбуси, партійне керівництво Української РСР вважало недоречним прокладати тролейбусні лінії у Вінниці, оскільки тут вже був трамвай, пише vinnytsia-future.com.ua. А в цей час розвиток міста не стояв на місці, будувались нові райони і заводи, зростала необхідність розширення мережі міського транспорту, тому запуск будівництва тролейбусних ліній все ж відбувся, але таємно.
Початок будівництва
Ініціаторами запровадження тролейбусних маршрутів стали тогочасний голова міської ради Лютворт Г.А. та начальник трамвайного управління Берник С.М. У ті роки якраз розпочали роботу Вінницький ламповий завод та підшипниковий завод, де працювали тисячі людей. Автобусів у Вінниці і до цього не вистачало, прокладання нових трамвайних колій було дуже дорогим, а ось тролейбус мав допомогти зв’язати промислові зони з центром.
Оскільки від верхівки домогтись ухвалення рішення про введення тролейбусів у місті не вийшло, відповідно і фінансування на цей проєкт не було. Проте з рештою все ж таки вдалось знайти підрядника, який погодився взяти участь у цьому.
Ідею почали втілювати у 1963 році під виглядом проведення освітлення на вулиці Островського (нині — Брацлавська). Робота лягла на плечі трамвайного коллектива. Аби мати належні знання та навички, вони їздили перенавчатись у Житомирі, де в ті роки міськими вулицями вже курсували тролейбуси.
Допомагати Вінниці взялись й транспортні управління з інших міст. Так, Кишинівське тролейбусне управління допомагало у питаннях організації тролейбусних ліній, а також надіслало кваліфікованих водіїв та списаний транспорт, який за кілька місяців вдалось привести до ладу та пустити вінницькими вулицями. Також велику допомогу надали тролейбусні господарства Одеси, Львова, Чернівців, Миколаєва, Херсона та інших.
Відкриття тролейбусного руху
Напівофіційне відкриття вінницького тролейбуса було 30 грудня 1963 року. Офіційне відкриття відбулось через півтора місяця, 18 лютого 1964 року. Партійне керівництво було вимушено визнати діяльність вінницького тролейбуса, оскільки не могли ж знести вже збудовані лінії.
Перший тролейбусний маршрут пролягав від площі Жовтневої до вул. Карла Маркса. Протяжність тролейбусної лінії складала 4,9 кілометра, а за рік роботи тролейбуси перевезли 1,7 мільйона пасажирів.
Під кінець року вінницький тролейбусний парк почав поповнюватись новими “офіційними” тролейбусами. А у 1965 році розпочало роботу тимчасове тролейбусне депо на 25 місць, що розташовувалось на вулиці Острозького. В тому самому році відкрили нову лінію, що проходила від площі Жовтнев по вулиці Київській до заводу “Стройіндустрія” та об’єднання “Вінницяводоканал”, у 1967 році її продовжили по вулиці Тарногородського до Вінницького підшипникового заводу.
Наступна лінія з’єднувала Замостя та медичний інститут, проходила по сучасним вулицям В’ячеслава Чорновола, п’ятничанському мосту через нинішню площу Героїв Майдану, вулицями Дзержинського, Соборній і Пирогова. У листопаді 1968 року проклали нову лінію від медінституту по нинішнім вулицям Батозька та Соборна до залізничного вокзалу. Станом на 1969 рік загальна протяжність тролейбусних ліній складала 68 кілометрів, якими курсували нові тролейбуси ЗіУ-5 і Київ-4.
З розбудовою нового мікрорайону в 1970-х маршрути продовжують і на Вишеньку. В листопаді 1990 року відкрили лінію, що з’єднувала Меморіал Визволення та залізничний вокзал. З набуттям Україною незалежності розвиток тролейбусної мережі активно продовжувався. Вона розширювалась, залучивши район Тяжилова та Свердловський масив. Була побудована гілка по вулиці Фрунзе та Червоноармійській на муніципальний ринок.
