П’ятничанський замок, або як його ще називають Палац Грохольських, розташований на березі річки П’ятничанка, на території міста Вінниця. Колись на цьому місці було звичайне село, поряд проходив Кучманський шлях. Будівництво замку розпочав брацлавський суддя Міхал Анджей Грохольський. Село П’ятничани — це придане його дружини, яким він розпорядився з розумом. Тут він разом з сином Марціном побудували великий палац, який за задумом мав слугувати міцною фортецею зі стінами, товщина яких близько 2 метрів, ґратами на вікнах та подвійною брамою. Будівниками були турецькі та татарські полонені. Після закінчення робіт це був одноповерховий квадратний будинок, неподалік знаходилися башти, від яких тягнулись вали та рови, завершувала образ склепінчаста брама. Далі на vinnytsia-future.
Від фортеці до палацу
Після того, як у 1765 році Міхала Грохольського не стало, маєток перейшов до його сина Марціна, а згодом до онука — теж Міхала. Саме дружина молодшого нащадка взялася за реконструкцію замку. Їй було некомфортно у такому суворому інтер’єрі, тому Марія Сліжньовна наказала пофарбувати стіни, а склепіння прикрасити атласним смугастим драпіруванням. Згодом за її задумом добудували ще один поверх та бічні павільйони, з’явилися стайні з породистими кіньми, майстерні, голубник, місце для карет. Закінчив перебудову палацу син Марії та Міхала — Генрик Ципріан. Він перелаштував прогін у будинку та додав портик з балконом. Замкові покої прикрасили картинами художника Жевицького. Також Генрик Грохольский особисто придумував малюнки та орнаменти, які згодом з’явилися на стінах палацу.
У маєтку були чорні, арабські, турецькі, гербові та помпейські покої. Ще у палаці зробили мисливську залу, у якій зберігалася колекція старовинної зброї, лицарські лаштунки та трофеї з полювання.
У замку була велика галерея з портретами французьких та польських королів. У Грохольських була власна колекція різноманітних мінералів, тропічних метеликів, монет та цінних предметів мистецтва. Також була власна бібліотека, у якій було близько 10 тисяч книг, написаних різними мовами. Ще там зберігався родинний архів та пам’ятні речі, була власна каплиця.
Культурне життя
Грохольський палац вважали центром польської та української культури Поділля. Родина дуже любила музику. У маєтку було фортепіано, фісгармонія та скрипка Страдіварі. У палаці часто влаштовували звані вечори так концерти. Тут гостював король Польщі Станіслав під час подорожі до Канева для зустрічі з Катериною II та
австрійським цісарем Йосифом II. На честь його візити посадили велику липову алею. П’ятничанський палац ще неодноразово слугував резиденцією для монархів та вельможних гостей, які подорожували.
Біля замку був величезний парк з оранжереєю, який займав 8 гектарів, який облаштував Діонісій Міклер. А неподалік у лісі був звіринець з оленями та псарнею з хортами та гончими псами.
Останнім власником П’ятничанського замку був Здислав Грохольський. У ніч з 17 на 18 січня 1918 року більшовики підпалили палац. Згодом на території маєтку відкрили Вінницький обласний клінічний високоспеціалізований ендокринологічний центр.
Легенди та розповіді
Кажуть, що в П’ятничанському замку живе дух старшого брата, який багато століть тому зник безвісти у день свого народження. Легенда розповідає, що він був воїном, який пішов захищати рідні землі й пообіцяв повернутися саме в свій день народження. Однак, замість нього того вечора на порозі з’явився загадковий вершник, який залишив старовинний меч і зник у нічній імлі. Щороку в день народження брата на сходах замку чути тихий стукіт підков, а з замкових вікон видно мерехтіння свічок. Кажуть, якщо у цей момент загадати бажання для свого старшого брата і сказати: “З днем народження, брате!“, то він отримає таємничий захист і благословення духу, який досі блукає замком.
Існує ще одна легенда, що під землею Палацу Грохольських знаходяться таємні ходи, які будували для того, щоб мати змогу швидко та непомітно втекти, якщо нападуть вороги. Перед тим як палац знищили більшовики, грохольські начебто заховали частину свої скарбів у ці підземелля, а потім засипали катакомби. Начебто інформація про знаходження коштовностей мали передати нащадкам, але не встигли. За легендою, скарби так і залишилися десь під землею в одному з таємних ходів. Можливо, колись ці катакомби будуть досліджені та дорогоцінності, якщо вони, звісно там дійсно є, отримають нових власників.
